IЗ КНИГИ АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ ПРО СОНЦЕ



Категории Лазар Баранович ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Як сонце сходить, слав творiння Боже, Коли по ночi свiтить день погожий, Отець дня — сонце, мiсяць — мати ночi, А ïй у помiч — зiрок яснi очi. Як сонце ясне променi розкине, То геть одступлять свiту цього тiнi. Живе береться зразу до роботи: Нема без сонця працювать охоти. Небесне сонце дивиться усюди, Хiба в яскинi* ясностi не буде. Не дасться сонце глянути на себе, Ослiпить очi, бо є оком неба. Зориш на сонце — очi мружить маєш, А не примружиш, то бiди зазнаєш. Ясне i красне над усi створiння, Це щире сонце, гiдне поклонiння. Воно за землю бiльше набагато, Як тьмиться, має горе нас узяти. З усiх планет, що знаємо ïх лише, Воно убрання має найпишнiше. Кришталь небесний в камiнь переходить, I просту склянку блиск той благородить, Зiркам дарує й мiсяцевi яснiсть. Кого ж не вразить сонячна прекраснiсть? * Я с к и н я — печера, мiсце вiдлюднення.
IЗ КНИГИ АПОЛЛОНОВА ЛЮТНЯ ПРО СОНЦЕ